Головна - ЗМІ про нас

Телебачення: незалежне та об’єктивне

Рубрика: ЗМІ про нас
Опубліковано: 27 лютого 2015р.

         Під час гібридної війни Україна постійно відчуває пропагандистський вплив кремлівських ЗМІ, які спотворюють події та часто вдаються до відвертої брехні та наклепів. За таких умов у нашій державі гостро постає питання створення Суспільного телебачення та радіомовлення. З цього приводу «Час Київщини» поцікавився думкою в одного з ініціаторів законопроекту «Про внесення змін до деяких законів України щодо Суспільного телебачення і радіомовлення України», народного депутата  фракції «Народний фронт», голови підкомітету з питань телебачення та радіомовлення, друкованих ЗМІ, інформаційних агентств та Інтернету Дмитра Стеценка.

 

         Безсумнівно, війна на сході України розпочалася ще задовго до виникнення кривавого збройного протистояння. Так само як і Крим був втрачений задовго до його анексії Росією. Все почалося набагато раніше: з війни інформаційної та культурно-гуманітарної. Багато останніх років мізки українців активно завойовувала російська пропаганда, і, зрештою, зерна сепаратизму благодатно проросли в підготовленому ґрунті. 

         Будемо відвертими: чимало мешканців нині захоплених територій бажали возз’єднання з Росією. Напевно, вони наївно сподівалися, що Путін в одну мить осипле їх золотим дощем із рогу достатку. Та хіба не було очевидним, наприклад, що у випадку відходу під протекторат Росії, банальне завдання продовольчо-товарного постачання Криму суттєво ускладниться, оскільки півострів не матиме суходільного зв’язку з північним сусідом. Що вчорашні українські громадяни нині будуть вигнанцями у світі, оскільки адміністративно-територіальні утворення, де вони тепер мешкають,  у відповідності до міжнародного права не визнає жодна цивілізована країна. 

         Ці обставини та багато інших аспектів буденного життя людям ніхто не пояснював, інформацію, а надто її трактування, вони отримували переважно з новин російських телеканалів. Українські засоби масової інформації не спромоглися потужно протидіяти російській інформаційній атаці, а на державному рівні питанню зміцнення інформаційної політики не приділялося, м’яко кажучи, належної уваги. 

         Нестача об’єктивної інформації на територіях, де триває конфлікт, існує й досі, а російська пропаганда продовжує маніпулювати настроями українців. Такий стан справ непокоїть, і вкотре акцентує увагу на посиленні захисту вітчизняного інформаційного простору. У цьому розрізі особливої актуальності набуває впровадження Суспільного мовлення – громадського телебачення й громадського радіо. Історія його утворення налічує вже майже два десятиліття. Найближче справа дійшла до практичного втілення 2005 року, однак добре пам’ятні суперечки у вищих ешелонах влади тієї пори поклали край надзвичайно важливому починанню. Проте нині найвагомішим чинником, основною рушійною силою тут виступає суспільство, рішуче бажання освіченої громади мати власний інформаційний майданчик – незалежний і об’єктивний. А цієї обставини саме й бракувало дев’ять років тому.

 

На суспільних засадах

 

         Нова віха в історії вітчизняного Суспільного мовлення розпочалася 2014 року. Сімнадцятого квітня парламент ухвалив Закон «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», а 13 травня цей документ підписав в.о. Президента України Олександр Турчинов. Сьомого листопада Кабмін ухвалив постанову про утворення Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ). Залишився, напевно, останній законодавчий крок: Верховна Рада має розглянути законопроект щодо внесення змін у закон «Про Суспільне телебачення і радіомовлення», який був ухвалений в першому читанні 13 січня нинішнього року.

         НСТУ передбачено утворити на базі Національної телекомпанії та  Національної радіокомпанії, регіональних державних телерадіокомпаній, студії «Укртелефільм», державної ТРК «Культура».  Національна суспільна телерадіокомпанія виходитиме в ефір не менше ніж на двох загальнонаціональних телеканалах (суспільно-політичний,  культурно-освітній), а також не менше ніж на трьох загальнонаціональних радіоканалах (суспільно-політичний, культурно-освітній, молодіжний).

         Важливе значення з огляду на змістовну наповнюваність суспільного мовника відіграють керівні органи. Зокрема, до Наглядової ради НСТУ входитимуть по одному представнику від кожної депутатської фракції і групи. Але якщо їхня кількість переважатиме кількість членів від громадських організацій (їх передбачено дев’ять), тоді будуть обиратися додаткові члени Наглядової ради від ГО, щоб їх було на одного більше, ніж депутатів.

         Визначено й джерела фінансування. Їх кілька: продаж власної програмної продукції, плата за користування авторськими та суміжними правами; кошти державного і місцевого бюджетів; добровільні та благодійні внески. Пізніше можна буде говорити про абонентську плату, але лише тоді, коли громадяни зрозуміють, що таке Суспільний мовник і наскільки він важливий і потрібний.

         Міжнародні експерти стверджують, що в разі ухвалення запропонованих змін, українське законодавство стане чи не досконалішим на європейських теренах у царині Суспільного мовлення.

 

А як у них

 

         Європейські суспільні мовники  накопичили багатий досвід своєї роботи й готові ним поділитися з українськими колегами.

         Неупередженість і незалежність від політичного та комерційного впливів, відданість стандартам чесності та професійності, дотримання плюралізму думок аудиторії, задоволення потреб меншин і більшості, відкритість для громадського контролю –  такими є засади роботи відомого британського суспільного мовника ВВС, якого так боявся радянський режим і нещадно глушив. Вірність обраним ідеалам гарантувала авторитетність та популярність на довгі роки.

         Польська суспільна телекомпанія TVP нині здійснює мовлення на десяти каналах. Такі перетворення відбулися протягом останніх двадцяти з лишком років. Перший канал забезпечує майже стовідсоткове покриття країни, другий – є загальнонаціональним культурно-розважальним каналом, третій - цілодобово інформує аудиторію через 16 регіональних компаній. Діють також супутникові канали, що мовлять для поляків закордоном. Структура фінансування ідентична українській. Організовує роботу мовника Національна рада з питань телебачення та радіомовлення. Польське громадське телебачення має аудиторію набагато більшу за будь-який комерційний канал.

         Провідні позиції в державному інформаційному просторі займають і суспільно-правові канали НімеччиниARD та ZDF. Тамтешнє суспільне мовлення започаткувалося в післявоєнні роки й просто об’єктивно висвітлювало різноманітні аспекти життя своєї країни, чим зробило значний внесок у справу об’єднання західних і східних територій. Тобто рік від року інформаційний струмок підточував мур берлінської стіни, яка, зрештою, і канула в небуття.

         Тож, як бачимо, досвід функціонування суспільного телебачення та радіо в європейських країнах яскраво доводить, що це - один із найефективніших механізмів забезпечення свободи слова, невід’ємний атрибут демократичного суспільства. Тож сподіваюся, що найближчим часом законопроект «Про Суспільне телебачення і радіомовлення в Україні» буде проголосований парламентом у другому читанні й вітчизняна глядацька та слухацька аудиторії нарешті отримають високоякісний телевізійний і радійний продукти, які в першу чергу, будуть відстоювати інтереси нашої держави, виховувати патріотизм, відображати запити суспільства. І тоді Україна зможе достойно себе презентувати та відстоювати свої позиції в європейському та світовому медіа-просторі.